ФРН. Географічне положення. Природні умови і природні ресурси. Населення і міста — Гипермаркет

синтетичний каучук

ФРН. Географічне положення. Природні умови і природні ресурси.

Населення і міста

Материал из Гипермаркет знаний

Гіпермаркет Знань >>Географія >>Географія 10 клас >>ФРН. Географічне положення. Природні умови і природні ресурси. Населення і міста.

Особливості сучасного розвитку господарства Німеччини. Промисловість. Сільське господарство. Інфраструктура

Німеччина — могутня індустріальна держава не тільки Західної Європи, а й світу. Вона входить до «Великої сімки», яка відіграє визначну роль у світовій економіці й політиці, є членом ООН. ЄС, ОЕСР, НАТО.

Форма правління і державний устрій. За формою правління Німеччина - парламентська республіка, в якій законодавча влада належить однопалатному і парламенту (бундестагу — палаті депутатів), виконавча влада — уряду, очолюваному федеральним канцлером. В адміністративно-територіальному поділі виділяють 16 земель, кожна з яких має власні органи самоврядування.

Після Другої світової війни в 1949 р. Німеччина була розділена на дві окремі країни — ФРН та НДР, які в 1990 р. об'єдналися в одну країну.

Географічне положення. Об'єднання Німеччини сприяло поліпшенню як її економіко-географічного, так і геополітичного положення. Визначальною особливістю географічного положення є те, що ФРН розташована в центрі Західної Європи. на перехресті найважливіших торговельно-транспортних магістралей.

ФРН межує з 9 державами. Природним кордоном на півночі є Балтійське та Північне моря, що сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Міжнародні річкові магістралі Рейну та Дунаю також відіграють значну роль у розвитку внутрішніх і зовнішніх торговельно-економічних зв'язків.

Природні умови і ресурси. Рельєф країни є переважно рівнинним: на півночі — низовини (Північнонімецька низовина), у центральній частині — височини і масиви старих зруйнованих гір (Рейнські, Рудні, Гарц, Шварцвальд), на півдні - плоскогір'я (Баварські Альпи, Баварське плато). Німеччину називають країною родючих земель, повноводних річок і густих лісів. Клімат — помірний, з помірно теплим літом і м'якою зимою та достатньою кількістю опадів.

Найбільші річки — Рейн, Везер, Ельба, Дунай. Чверть поверхні країни покрита лісами, переважно на гірських масивах та височинах. Німеччина використовує мінеральних ресурсів набагато більше, ніж видобуває.

Основні її корисні копалини — кам'яне (Рурський та Саарський басейни) і буре вугілля, калійна і кам'яна солі, гіпс, польовий шпат, крейда, графіт.

Населення. За кількістю населення ФРН посідає 1-ше місце в Європі. Середня густота населення — 230 осіб/км2.

У ніональному складі переважають німці (95 %). Серед інших національностей є датчани, поляки, голландці, турки таін. Основна релігія — християнство (на півдні переважають католики, на півночі — протестанти). ФРН має певні демографічні проблеми. Починаючи із 70-х років XX ст. смертність у країні переважає над народжуваністю.

Депопуляції населення вдається уникнути завдяки постійному притоку іммігрантів. За їхньою кількістю Німеччина посідає 1-ше місце в Європі(9% населення). Німеччина - одна з найбільш урбанізованих країн світу.

В містах проживають 86% її населення. У ФРН — найбільша кількість міських агломерацій в Європі. Серед них: Ессен (6,5 млн осіб), Франкфурт-на-Майні (3,6 млн), Берлін, Дюссельдорф (по 3 млн), Кельн (2,9 млн).

Варто виділити район Руру, де велика концентрація міських агломерацій привела до утворення Рурського мегаполісу. У різних сферах економіки країни зайнято 40 млн населення, з них 58 % — у сфері послуг, 38% — у промисловості та будівництві, 4% — у сільському господарстві.

Господарство. ФРН є однією з найбільш високорозвинутих країн світу (18 % світового обсягу ВНП) і провідним індустріальним «локомотивом» у Європі (30 % обсягу ВНП країн ЄС). Промисловість Німеччини — сучасна і потужна. За обсягом промислового виробництва вона посідає 4-те місце в світі після США, Китаю та Японії.

Основними галузями спеціалізації країни є машинобудування та хімічна промисловість.

Паливно-енергетична промисловість працює на власному кам'яному і бурому вугіллі, яке видобувається у Рурському (80 %) і Саарському басейнах (10%), та імпортних нафті (з Близького Сходу, Північної Африки) і газі (із Росії та Норвегії). Центрами нафтопереробки є Кельн, Інгольштадт, Гамбург. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС, зосереджених в промислових центрах (Дюссельдорф, Штутгарт, Гамбург, Кельн, Маннгейм). ГЕС побудовано у верхній течії Дунаю, на його правих притоках та річках Майні, Ельбі, Везері, Рейні та ін.

АЕС (їх 19), що працюють в основному в межах великих агломерацій, дають ЗО % електроенергії.

Чорна металургі я працює на власному паливі та імпортній залізній руді (зі Швеції, Іспанії, Алжиру, Бразилії, Канади, України ). Третина її продукції експортується. Основні центри зосереджено в районах Руру і Саару. Заводи повного циклу є в Баварії, Нижній Саксонії та Бремені. Кольорова металургія практично не має промислових запасів сировини для свого розвитку.

Проте Німеччина посідає значне місце в Європі з виробництва алюмінію (Ессен, Гамбург), міді (Гамбург, Дуйсбург, Айслебен), свинцю, цинку.

Хімічна промисловість використовує власну (кам'яну і калійну солі) та імпортну (нафту, фосфорити, сірку) сировину, відходи металургії. Основою виробництва галузі є продукція побутової хімії, солі, мінеральні добрива, синтетичні волокна, пластмаси, синтетичний каучук. За експортом хімічної продукції ФРН посідає 1 -ше місце в світі. Понад 30 % продукції, що виробляється, йде на експорт.

Найбільші центри: Галле, Дюссельдорф, Кельн, Лейпциг, Берлін, Дрезден та ін.

Машинобудування і металообробка розвинуті в багатьох містах ФРН. Відомі своєю продукцією німецькі автомобільні корпорації: "Даймлер-Бенц" у Штудгарті, "Фольксваген" у Вольфсбурзі, "Адам Опель" у Рюссельхеймі, "Форд" у Кельні, "БМВ" у Мюнхені. Основні райони багатогалузевого машинобудування - Штутгартський, Нижньорейнсько-Рурський та РейнськоМайнський. Там виробляють обладнання для різних галузей промисловості. сільського господарства, промислову і побутову електротехніку, електроніку. В усьому світі відомі німецькі точні прилади, оптика та морські судна.

Великі центри машинобудування: Берлін, Франкфурт-на-Майні, Нюрнберг, Гамбург, Кельн, Бремен, Лейпциг, Магдебург, Дрезден. Третина галузей промисловості Німеччини спрямована на виробництво споживчих товарів: продуктів харчування, одягу, тканин, взуття, поліграфічної продукції, музичних інструментів, мисливської зброї тощо. На весь світ славляться німецьке пиво, швейні та трикотажні вироби, фарфор.

Сільське господарств о добре розвинуте. Основною його галуззю є тваринництво. Воно дає дві третини валової продукції галузі. на рівнинах розводять велику рогату худобу молочного напряму, в передгір'ях - свиней, а в гірських районах - овець. у структурі рослинництва переважають садівництво, виноградарство, овочівництво, картоплярство, буряківництво, тютюнництво, хмельництво. Із зернових переважно вирощують пшеницю, ячмінь, жито, овес, кукурудзу. Проте значну кількість продукції сільського господарства (зерно, овочі, фрукти, олію, м'ясо) Німеччині доводиться експортувати.

Рибальство розвинуто в акваторіях Балтійського та Північного морів. Основа галузі — виловлювання тріски, сайри, лосося, мідій.

Транспорт країни добре розвинутий і має високий технічний рівень оснащення. Основна частина пасажиро- та вантажоперевезень припадає на автомобільний, залізничний та водний транспорт. Протяжність автошляхів становить 540 тис. залізничних колій — близько 44 тис. кілометрів. Річки ФРН з'єднано каналами, що утворюють єдину транспортну систему.

Морський транспорт відіграє значну роль у зовнішньоекономічних перевезеннях. Важливі порти країни: Росток, Вісмар, Любек, Кіль. У портах країни 20% усіх вантажоперевезень припадають на Гамбург. У ФРН функціонують 28 аеропортів. Найбільші з них — у Франкфурті-на-Майні, Берліні.

Протягом останнього десятиріччя значного розвитку набув трубопровідний транспорт.

Зовнішньоекономічні зв'язки. За загальним зовнішньоторговельним товарооборотом ФРН посідає 2-ге місце в світі (після СШA). На весь світ відомі торговельні ярмарки, що відбуваються в Ганновері, Франкфурті-на-Майні, Лейпцигу.

ФРН — значний експортер капіталу і зброї, а також найбільший в Європі імпортер робочої сили. Основу експорту становлять продукція машинобудування, чорної металургії (залізо, сталь), легкої промисловості, сировина (буре вугілля). Основні торговельні партнери ФРН: країни ЄС, СШA, Японія, Канада.

Німеччина — регіон міжнародного туризму. З 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини між ФРН та Україною. Тісні зв'язки мають міста Мюнхен і Лейпциг зі своїм містом-побратимом Києвом.

Німецька діаспора в Україні становить близько 100 тис. осіб. ФРН належить до найбільших торговельних партнерів України. В окремі роки товарооборот між двома країнами досягав близько 2 млрд доларів США. Україна ввозить з Німеччини набагато більше товарів, ніж відправляє до неї. Німеччина зробила великий внесок у розвиток світової науки, техніки, культури.

Водночас історія її формування як держави знає і важкі, трагічні для світу сторінки. Політика захоплення земель та їх колонізація проводилися періодично, починаючи з X ст. і тривали майже до середини XX ст. Саме з Німеччини поширився фашизм.

Звідси розпочалася найбільш кровопролитна за весь період історії людства Друга світова війна, шо привела до великих змін на політичній карті світу. Нині Німеччина на весь світ славиться працелюбністю своїх громадян, найвищою якістю товарів.

Раціональне використання та охорона водних ресурсів, Загальні положення, Водокористування та

синтетичний каучук

3.6.1.

Загальні положення

Проблема забезпечення належної кількості та якості води є однією з найбільш важливих і має глобальне значення. Ще до нашої ери Арістотель вказував на необхідність раціонального використання чистої води та відділення її від тієї, котра використовується для господарських потреб.

Стан 2/3 водних джерел за якістю води не відповідає нормативним вимогам. Через використання неякісної води в 4— 5 разів зросла захворюваність людей.

Вода використовується для охолодження машин та механізмів, функціонування технологічних процесів та входить до складу продукції, що виробляється. Питомі норми водоспоживання для виробництва 1 тонни готової продукції складають, м3: чавун — 160—200; сталь — 150; прокат — 10—15; нікель — 4000; мідь — 500; синтетичний каучук — 2000— 3500; папір — 400—800; пластмаси — 500—1000; нафта — 20.

Велику кількість води споживають теплові та атомні електростанції. На 1 млн кВт потужності теплові станції витрачають 1,2—1,6 км3 води на рік, а атомні — в 1,5—2 рази більше.

Охорона вод — це система заходів, спрямованих на запобігання та усунення наслідків забруднення, засмічування і виснаження вод. Охорона води передбачає встановлення видів та значень показників водоспоживання та водовід ведення, а також якості води. Вона передбачає розробку методів і засобів очищення стоків, контроль якості води та стоків.

У природі відбувається постійний кругообіг води, котрий забезпечується випаровуванням, транспірацією води рослинами, випаданням опадів. Швидкість водообміну характеризується такими даними, роки: Світовий океан — 2500 (перемішування 63); підземні води — 400; води озер — 17, води боліт — 5. У річках водообмін відбувається за декілька днів, а в організмі людини — за декілька годин.

У процесі кругообігу вода транспортує тепло, розчиняє та переносить природні елементи, руйнує та перетворює літосферу, бере участь в метеорологічних та гідрологічних процесах, є середовищем існування водних організмів та рослин, котрі забезпечують виробництво значної частини кисню. Кількість та якість води відновлюються, якщо забезпечуються необхідні для цього умови. Однак розвиток промисловості, транспорту, сільського господарства, урбанізація призвели до того, що природні водойми вже не можуть самоочищатися, тому потрібні штучні споруди для очищення води.

Водоймища характеризуються площею дзеркала, довжиною, глибиною, об'ємом та витратою води, швидкістю течії та рівнем води, її температурою, тривалістю умов, несприятливих за шкідливістю, та умов водообміну періодів (межень, льодостав, відсутність стоку тощо), показниками водообміну, фільтрувальними властивостями ґрунтів.

У залежності від ступеня забруднення водні об'єкти бувають допустимого, помірного, високого та надзвичайно високого ступенів забруднення (табл. 3.25). Це слід враховувати при організації водоспоживання.

Таблиця 3.25. Оцінні показники забруднення для водних об'єктів І та II категорій

Примітка. ГДК орг — гранично допустимі концентрації речовин, встановлені за органолептичною ознакою шкідливості; ГДК

гранично допустимі концентрації речовин, встановлені за токси-кологічою ознакою шкідливості; БСК20 — біологічне споживання кисню за 20 діб для водоймищ І та II категорій водокористування.

3.6.2. Водокористування та водоспоживання

Водокористування — це використання водних об'єктів для задоволення потреб населення та об'єктів господарської діяльності.

Згідно з Держстандартом 17.1.1.03-86 водокористування класифікується за такими ознаками:

— за цілями водокористування — господарсько-питне, комунально-побутове, промислове, сільськогосподарське, для потреб енергетики, для рибного господарства, для водного транспорту та лісосплаву, для лікувальних та курортних потреб тощо;

— за об'єктами водокористування — поверхневі, підземні, внутрішні та територіальні морські води;

— за способом використання — з вилученням води та з її поверненням, з вилученням води без повернення, без вилучення води;

— за технічними умовами водокористування — із застосуванням технічних споруд, без застосування споруд.

У залежності від цілей водокористування джерела водопостачання поділяються на дві категорії.

До І категорії відносяться водні об'єкти, що використовуються як джерела централізованого або нецентралізованого господарсько-питного водопостачання, а також для водопостачання підприємств харчової промисловості.

До II категорії відносяться водні об'єкти для культурно-побутових цілей і ті, що знаходяться в межах населених пунктів.

Вимоги щодо складу та властивостей води регламентуються в залежності від категорії водних об'єктів.

При водокористуванні має місце водоспоживання, котре може бути безповоротним, повторним, оборотним. З метою раціонального використання води запроваджено норми споживання води на одного мешканця та на умовну одиницю продукції, характерну для підприємств кожної з галузей промисловості. У районах з обмеженими водними ресурсами слід дотримуватися водогосподарського балансу, котрий передбачає порівняння водокористування з потенційними ресурсами водних басейнів.

За характером використання води системи водопостачання поділяються на прямотічні, послідовні, оборотні, піджив-лювальні.

Прямотічна вода використовується у виробничому процесі один раз, після чого скидається у водоймища або у каналізацію.

Послідовно використовувана вода споживається в декількох технологічних процесах.

Оборотна вода використовується у виробництві багатократно, з періодичним або неперервним її очищенням. На добре обладнаних підприємствах показник ступеня оборотного та послідовного водопостачання складає ЗО—90 %. При цьому слід враховувати і те, що спорудження водозворотних систем в 10 разів дешевше, ніж будівництво очисних установок відповідної потужності.

Навколо водозабору або іншого джерела водопостачання влаштовуються зони санітарної охорони, в котрих встановлюється особливий режим охорони вод від забруднення хімічними речовинами та шкідливими біологічними організмами, а також стічними водами.

Зона санітарної охорони поділяється на дві-три підзони. Перша підзона — строгого режиму з огородженнями, а інколи і зі спеціальною охороною. Ця зона обсаджується лісовими насадженнями, тут забороняється будувати, випасати худобу, будь-який вид діяльності, котрий може зумовити забруднення води.

Друга підзона має обмеження за видами діяльності, що спричиняють забруднення, здатні проникнути у водозабір; у ній забороняється розташовувати склади паливно-мастильних матеріалів (ПММ), тваринницькі ферми, застосовувати добрива.

ПІ підзона — попереджувальна. У ній також обмежуються види діяльності, що викликають забруднення води.

Загальне водоспоживання підприємства визначається за формулою

Де q 1/ q 2— питомі норми водоспоживання на господарські та виробничі потреби;

Р j — число працівників у зміні;

N j — число споживачів у виробництві;

n — число груп працівників та обладнання.

Рівень використання водних ресурсів у промисловому виробництві, а також технічне оснащення споруд та застосовувані технології очищення стічних вод характеризуються такими коефіцієнтами:

1) використання оборотної води в загальному об'ємі водокористування

водойму та використовується повторно;

3) використання води, що забирається з джерела водопостачання

4) водовідведення

де V інш — кількість води, що надходить від інших споживачів;

5) нормативного навантаження забруднень стічних вод на водоймище.

де R оч — коефіцієнт очищення;

R нн — коефіцієнт нормального навантаження забруднень стічних вод на водойму;

G в — кількість забруднень, котрі підлягають видаленню із стічних вод, Gв = Gз - Gс;

Водопостачання здійснюється з водогонів, котрі поділяються на питні та технічні. З міського водогону вода може використовуватися для господарсько-питних потреб та гасіння пожеж. Допускається до 15 % виробничих потреб у воді задовольняти з міського водогону, решту потреби у воді слід покривати, використовуючи технічні ВОДОГОНИ.

Промисловість. Географія основних галузей промисловості світу — Гипермаркет знаний

синтетичний каучук

Промисловість. Географія основних галузей промисловості світу

Материал из Гипермаркет знаний

Гіпермаркет Знань >>Географія >>Географія 10 клас >>Промисловість. Географія основних галузей промисловості світу. Енергетика.

Металургія, машинобудування світу. Хімічна промисловість, лісова і деревообробна промисловість, легка промисловість, харчова промисловість світу

Енергетика. Енергетика, або паливно-енергетичний комплекс (ПЕК), — це складна міжгалузева система, яка видобуває паливо та виробляє електроенергію, а також транспортує, розподіляє її. Енергетика — основа сучасного господарства. Рівень споживання електроенергії є важливим показником економічного потенціалу та рівня розвитку країни.

Світове виробництво та споживання енергоресурсів (нафти, газу, вугілля, урану, рушійної сили води, енергії Сонця, вітру) поступово зростають. Найбільші енергоспоживачі: США — 26 % світового енергоспоживання, Китай - 10%, Росія - 1%, Японія,ФРH - 4%, Україна, Велика Британія, Італія, Франція — по 2%.За останні два століття світова енергетика пройшла у своєму розвитку два головних етапні нині наблизилася до третього. Перший, вугільний етап, тривав упродовж XIX і першої половини XX ст.. коли переважало вугільне паливо.

Другий, нафтогазовий етап, розпочався в другій половині XX ст. і продовжується нині, що зумовлено багатьма перевагами нафти й газу як ефективніших енергоносіїв порівняно з твердим паливом.

Третій етап — це поступовий перехід від використання переважно вичерпних мінеральних ресурсів до енергетичного палива, що грунтується на відновлюваних і невичерпних ресурсах, або до альтернативних джерел енергії (енергії Сонця, геотермальної енергії Землі, енергії морів і океанів, вітру, біоенергії, енергії термоядерних реакцій). Це пояснюється погіршенням гірничо-геологічних умов видобування палива і загостренням проблеми енергозабезпеченнй людства на початку XXI ст.

Проте нині нафтова, газова та вугільна промисловість є основою світової енергетики. Паливна промисловість розвивається в регіонах, де зосереджено паливні ресурси.Нафтова промисловість — провідна галузь енергетики. Нафту видобувають у 75 країнах світу, але географію цієї галузі визначають країни, для яких вона є галуззю міжнародної спеціалізації.

Так, завдяки нафтогазовим ресурсам Близький Схід перетворився на основну паливно-енергетичну базу світу. Звідси надходить понад 30% всієї видобутої нафти. Головними її експортерами є країни, що розвиваються, насамперед члени Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК).

Найбільше нафти видобувають у Саудівській Аравії, Ірані, Іраку, ОАЕ, Кувейті. Майже 20% видобутку дають країни Північної Америки: США, Канада, Мексика. Серед нафтовидобувних країн Південної Америки чільне місце посідає Венесуела.

У Європі в Північному морі нафту видобувають Велика Британія та Норвегія, нафтові родовища в морі розробляють Данія, Італія, Нідерланди, Іспанія. Деякі країни СНД теж мають потужний нафтовидобуток (Росія, Азербайджан, Казахстан). В Азії швидкими темпами розвивається нафтова промисловість Китаю, Індонезії. В Африці найбільші нафтодобувні країни — це Нігерія, Єгипет, Алжир, Лівія.

Родовища в морі має Австралія. Але в більшості країн Європи. в Японії, ПАР практично немає власних ресурсів, і вони використовують імпортну сировину. Нафта залишається «вантажем номер один» світового морського транспорту. Головні вантажопотоки починаються від великих нафтових портів у Перській затоці і ведуть до Західної Європи, США та Японії. Нафтові танкери йдуть від країн Латинської Америки до США і Західної Європи, з Африки - в Європу.

Зростає роль газової промисл овості. Останнім часом видобуток природного газу, який є важливою енергетичною і хімічною сировиною, швидко збільшується. Основна частина видобутку припадає на Росію, Туркменистан, Іран, ОАЕ, Саудівську Аравію, Катар, Індонезію, США, Канаду, Нідерланди, Велику Британію, Норвегію, Алжир. Газ транспортують газопроводами, а також у зрідженому стані спеціальними танкерами. Розвиток зовнішньої торгівлі природним газом, особливо з країнами Азії та Африки, стримується недостатністю транс- або міжконтинентальних трубопроводів.

Найбільшими експортерами газу трубопроводами є Росія. Канада, Нідерланди, крупними постачальниками зрідженого природного газу — Індонезія, Алжир, Бруней, Малайзія, США, Лівія. Вугільна промисловість — найрозвинутіша галузь ПЕК. Її розвиток у період, коли ціни на нафту знизилися, сповільнився, але потім знову набув швидких темпів. Основні країни, на які припадають понад 80% світового видобутку цінної сировини, це Китай, США, Росія, Австралія, ПАР, Індія, ФРН, Польща, Велика Британія. Основні споживачі вугілля — країни, в яких його видобувають, а основна галузь споживання — електроенергетика.

Тому на зовнішній ринок потрапляють лише близько 10% загального видобутку вугілля. Важливу роль у конкурентоспроможності вугілля на світовому ринку відіграє його собівартість, яка залежить від способу видобутку (відкритого чи закритого), глибини залягання та потужності пластів. Експортерами вугілля є країни в яких кращі умови його видобутку: Австралія.

США, ПАР.

Електроенергетика — галузь, яка визначає НТП. Основну частину електроенергії виробляють великі електростанції: теплові — 65 %, гідравлічні — 15 % атомні — 15%. У їх розміщенні простежуються певні тенденції: зміщення в райони, що найбільш забезпечені енергоресурсами; у країнах, які імпортують енергоносії, — тяжіння до приморських районів з орієнтацією на нафтопереробні заводи або вугільні термінали; зниження рівня територіальної концентрації в економічних районах.

Найбільші потужності АЕС зосереджено у США, Франції, Японії, Росії, Німеччин і, Канаді, Бельгії, Великій Британії, Україні, Швеції.

Металургія. Ця галузь охоплює чорну та кольорову металургію, які є основним виробником конструкційних матеріалів. Чорна металургія виробляє чавун, сталь і прокат, використовуючи як основну сировину залізну руду, а як паливо — високоякісне вугілля.

Найбільші запаси залізної руди сконцентровано в Росії, Бразилії, Китаї, США, Канаді, Австралії. Чорні метали виробляють в 67 країнах світу, 80 % загального обсягу випуску сталі дають розвинуті країни. Швидкими темпами розвивається чорна металургія в Бразилії, Індії, Південній Кореї, Туреччині.

Хімічна промисловість. Основною сировиною, що використовується в хімічній промисловості, є коксівне вугілля, газ, нафта, солі. Продукцію галузі — кислоти, мінеральні добрива, фарби, лаки, отрутохімікати, штучні волокна, синтетичний каучук, пластмаси — використовують у технологічних процесах багатьох галузей господарства. Хімічна промисловість виробляє фототовари, фармацевтичні вироби, побутові хімікати. Найбільшими виробниками хімічної продукції у світі є США (близько 20% світового виробництва), Японія, Росія, Німеччина (по 10%), Китай, Велика Британія, Франція, Італія, Україна.

Значного розвитку галузь набула в Бразилії, Індії, Південній КореїОсновні принципи розміщення підприємств хімічної промисловості такі: тяжіння до місцевої сировини (США, Росія), довізної сировини (наприклад, нафтохімічні підприємства Японії, Італії, Нідерландів, що розташовані в портах), нафто- і газопроводів (США, Росія).

Лісова і деревообробна промисловість. Ця галузь охоплює лісозаготівлю, лісопиляння та обробку деревини. Основними виробниками пиломатеріалів у світі є США, Канада, Японія, Швеція, Німеччина, Фінляндія ; фанери — Південна Корея, Японія ; картону та паперу — США, Японія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Канада.

Понад 50 % світового виробництва целюлози припадають на США і Канаду. а також Швецію, Японію, Росію, Фінляндію, Китай, Бразилію. Підприємства цієї галузі тяжіють до сировини, джерел водопостачання і споживача.

Легка промисловість. Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна. Основні райони виробництва тканин зосереджено в Китаї, Росії, США, Індії (перше місце у світі за випуском бавовняних тканин), Японії (світовий лідер за випуском шовкових тканин), Німеччині.

Підприємства легкої промисловості тяжіють до споживача, сировини і трудових ресурсів. Нині у легкій промисловості світу розрізняють виробництва, які випускають дешеву продукцію, що виробляється низькокваліфікованою робочою силою, і виробництва, які потребують застосування складних технологій, дорогої сировини, висококваліфікованих кадрів.

Харчова промисловість. До неї належать галузі, які виробляють продукти харчування, тютюнові, лікеро-горілчані вироби, мінеральні води, біологічні добавки та ін. Підприємства тяжіють до джерел сировини (заводи мінеральних вод, рибоконсервні заводи, виноробна галузь), споживача (підприємства з виробництва продуктів харчування, молокозаводи, борошномельні комбінати, хлібозаводи, кондитерські фабрики та ін.).

Між країнами на світовому ринку відбувається постійний товарообмін продукцією харчової промисловості. Значний розвиток промисловості на планеті призводить до загострення екологічних проблем. За умови раціонального природокористування ці проблеми можна розв'язувати, споруджуючи високотехнологічні очисні споруди, впроваджуючи безвідходні технології виробництва, доцільно розміщуючи підприємства.

Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. О.М. Топузов, Л.В. Тименко

_{Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота. скачати реферати з географії. книги та підручники згідно каленадарного плануванння з географії для 10 класу}

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам .

синтетичний каучук

Промисловість Франції

Франція - економічно високорозвинена країна. Широкий розвиток отримали такі прогресивні галузі промисловості, як нафтопереробна, хімічна, машинобудівна, електротехнічна та електронна, виробництво будівельних матеріалів.

Ряд галузей завоювали міжнародне визнання: ядерна енергетика, інформатика, ракетобудування.

Головними промисловими районами Франції традиційно були Париж, Північ і Схід. Роль Парижа залишається так само високою, в структурі його промисловості основну роль відіграють нові наукоємні галузі. Північ і Схід з їх вугільно-металургійною і текстильною спеціалізацією, які колись процвітали, зараз стали депресивними районами.

Значення їх різко зменшилось. Одночасно швидко зростає роль південних і західних районів.

Найважливішою особливістю господарства Франції є дефіцит власних енергоресурсів та їх значний імпорт. Видобуток вугілля в країні становить менше 10 млн. т (у 50-ті роки понад 60 млн. т), нафти — З млн. т і природного газу — 5 млрд. м. куб. на рік. Франція належить до найбільших імпортерів енергоресурсів, особливо нафти. Імпортуються також природний газ і вугілля. Імпорт нафти (до 90 млн т на рік, переважно з Алжиру і країн Перської затоки) здійснюється морським шляхом. Головними пунктами приймання нафти та її переробки є Гавр і Марсель. Трубопроводами Гавр зв'язаний з Парижем, Марсель — з Німеччиною через Ліон і Страсбург.

Природний газ надходить з Нідерландів. Росії та з Алжиру .

З дефіцитом мінерального палива пов'язана велика увага до розвитку гідро- і атомної енергетики. Навіть перед другою світовою війною частка ГЕС і ТЕС у виробництві електроенергії була однаковою. Понад 2/3 потужностей ГЕС зосереджено в Альпах (річки Рона, Ізер, Дюранс), решта — на заході Центрального масиву і в Піренеях.

Франція сама виробляє ядерне паливо. За потужністю АЕС (60 млн кВт) вона поступається лише США. На атомну енергетику припадає 50 % виробленої електроенергії. Місцями розташування АЕС стали долини Рони і Луари та узбережжя Ла-Маншу.

Наукові інститути атомної енергії існують У конурбації Парижа і в Ґреноблі.

Франція є провідним експортером атомної технології і технології зберігання радіоактивних відходів. Першу в світі припливну електростанцію (ПЕС) збудовано в Бретані у гирлі річки Ране на березі Ла-Маншу, де висота припливів досягає 13 м. Річне виробництво електроенергії становить 450 млрд кВт год; частину її Франція передає своїм східним сусідам.

Чорна металургія Франції перебуває у стані депресії, потужності металургійних заводів використовуються на 60%. Найбільший у Західній Європі Лотаринзький залізорудний басейн нині став економічно невигідним як через умови залягання руди, так і через її якість і технологію збагачення. Чорна металургія орієнтується на імпортну сировину та паливо.

Нові металургійні підприємства зосереджені в морських портах (Дюнкерк, Фос), старі - у Лотарингії, а також у районах виробництва дешевої гідроенергії. Провідним французьким продуцентом і експортером у цій галузі продовжує залишатися державна сталеливарна компанія "Юзінор - Сасілор ". На підприємствах компанії виробляється 29, 1% її виробництва в країні. У середині 90 - х років "Юзінор - Сасілор) забезпечувала більше 98% національного експорту в цiй галузі.

Кольорова металургія - важлива галузь економіки країни. Особливо розвинуті алюмінієва та свинцево-цинкова галузі: видобуток бокситу складає 1,3 млн. т, що дає змогу виплавляти понад 300 тис. т сирого алюмінію, свинцю виробляють також біля 300 тис.т, що виводить Францію на 5-е місце в світі. Найбільш розвинена галузь у департаментах Вар і Еро.

Лідером французької кольорової металургії є державна компанія "Пешіне", на частку якої припадає 93,2% усього виробленого в країні алюмінію (загальний щорічний обсяг виробництва алюмінію компанією біля - 600 тис. т). та біля 75% експортних продажів галузі).

Машинобудування є провідною галуззю промисловості Франції як стосовно питомої ваги зайнятих (38%), так і за обсягами валової продукції. Загалом підприємства машинобудування розміщені у районі Великого Парижа, Півночі Франції та Ліоні. Домінуючою галуззю машинобудування є його транспортна підгалузь, а особливо автомобільна промисловість.

Автомобільна промисловість у Франції відрізняється дуже високим ступенем монополізації.

На найбільші автомобільні компанії "Рено" та "Пежо" припадає більше 90% продажів і майже 100% експорту в галузі. Лідируюче становище на французькому ринку автомобілів займає державна автомобільна компанія "Рено", націоналізована в 1946 році, на частку якої припадає майже половина вироблених у Франції автомобілів і приблизно така ж частка вартості французького автоекспорту. Приватна автомобільна компанія "Пежо" практично не поступається державної "Рено". Підприємства автобудування розміщені в Парижі, Ліоні, Рені, Дуе та Сошо-Монбельярі.

Авіаракетна промисловість вирізняє Францію з-поміж країн Європи та світу, Знаходиться у державній власності.

Підприємства галузі розміщені в Парижі, Тулузі, Бурже, Бордо, Байонні та Маріньяні. Франція була третьою країною світу, яка запустила власний супутник Землі. Вона має широку космічну програму і космодром Кру в Ґвіані.

Суднобудування Франції наразі перебуває у стані стагнації, підприємства розміщені в Нанті, Дюнкерку (цивільне суднобудування), Тулоні, Бресті, Шербурзі (військове суднобудування). Франція випускає новітні моделі тепло- та електровозів. Важливою галуззю виступає також електронне маштинобудування, випуск побутових електроприладів.Найбільшим продуцентом і експортером електроніки і електротехніки у Франції є "Компані женераль д'електрісіте" (з 1981 по 1986 р. - державна компанія, в 1987 році - реприватизована). Більше половини продукції компанії йде на експорт, на її підприємствах зайнято близько 55% працюючих в електротехнічній галузі. На французьких заводах виготовляють також обладнання для хімічної промисловості, сільськогосподарські машини, офісну техніку, засоби зв'язку, найсучасніше озброєння.

Країна є піонером волоконної оптики.

У хімічній промисловості діє значне кількість великих підприємств, що пов'язано з необхідністю значних капіталовкладень для досягнення конкурентоспроможності виробництва. Найбільшою в галузі є державна хімічна компанія "Рон - Пуленк", націоналізована 1981 року, стабільно входить у 20-ку найбільших промислових компаній країни. Серед парфумерно - косметичних фірм, яких на французькому ринку діє близько 300, абсолютним лідером є компанія "Л'Ореаль", що входить за розміром консолідованих продажів до числа 10 найбільших хімічних компаній країни.

Серед інших великих хімічних компаній - "Елф-Акутен", "Сен-Гобен-Понт-а-Мусон". Окрім вже згаданої парфумерно-косметичної продукції, хімічна промисловість Франції випускає мінеральні добрива, синтетичний каучук, шини, пластмаси, синтетичні волокна, засоби побутової хімії, медикаменти. Підприємства орієнтуються переважно на поклади хімічної сировини (Ельзас, Лотарингія), однак для електрохімічної галузі важливими є джерела виробництва дешевої електроенергії. а основна хімія тяжіє до центрів нафтопереробки.

Великим вузлами та центрами хімічної промисловості Франції є Париж, Ліон, Страсбург, Монлюсон, Клермон-Ферран, Марсель та в цілому північний схід країни. Як експортер хімічної продукції Франція посідає 3-є місце в світі.

Легка промисловість здавна займала значне місце у структурі французької економіки, яка наразі, проте, перебуває у стані занепаду та розвивається на імпортованій сировині. Підприємства текстильної промисловості розміщені в трьох основних районах: Північ Франції (вовняна, лляна, бавовнопрядильна, джутова галузі), Вогези та Ельзас (бавовняна промисловість), Ліон (виробництво синтетичних волокон і тканин). Центрами трикотажної промисловості є Париж, Труа, Рубе.

Париж історично вважається центром високої моди (статус "світового законодавця мод"). У галузі зайнято понад 300 тис.осіб.

Франція значною мірою забезпечує внутрішній ринок деревини за рахунок власного лісопиляння хвойних порід, які промислово вирощуються. Значним є виробництво паперу і картону (7 млн т на рік).

Харчова промисловість Франції налічує близько 4 тис. підприємств, з них 3,5% припадає на долю великих, а 14,6% - середніх підприємств, які розміщуються переважно у невеликих містах та сільській місцевості. Велику роль у цій галузі відіграють виробничі кооперативи. Найбільшою харчосмакової компанією є БСН, яка за величиною продажів входить у 20-ку провідних промислових компаній Франції.

Виробляється понад 70 млн.т м'яса, 5 млн.т цукру, 500 тис.т масла, 5,5 млн.т вина тощо.

Про затвердження Збірника тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах

синтетичний каучук

Об утверждении Сборника тарифов на комплекс работ, связанных с обработкой грузов в портах Украины

Про затвердження Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України

(назва із змінами, внесеними згідно з наказом

Міністерства транспорту України від 12.03.2003 р. N 188)

Наказ Міністерства транспорту України

від 31 жовтня 1995 року N 392

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

26 грудня 1995 р. за N 476/1012

Із змінами і доповненнями, внесеними

наказами Міністерства транспорту України

від 27 червня 1996 року N 215 ,

від 14 серпня 2000 року N 426 ,

від 21 грудня 2000 року N 726 ,

від 31 січня 2002 року N 56 ,

від 12 березня 2003 року N 188 ,

від 6 серпня 2004 року N 706 ,

наказами Міністерства транспорту та зв'язку України

від 17 вересня 2004 року N 831 ,

від 2 червня 2005 року N 274 ,

від 1 грудня 2006 року N 1134 ,

від 7 лютого 2007 року N 102 ,

від 26 червня 2008 року N 773 ,

від 25 листопада 2010 року N 851 ,

наказами Міністерства інфраструктури України

від 24 травня 2011 року N 116 ,

від 29 серпня 2012 року N 528 ,

Додатково див. телеграму

Державної адміністрації залізничного транспорту України

З метою приведення державної тарифної політики в галузі морського транспорту у відповідність до чинного законодавства України НАКАЗУЮ:

Конструкційні матеріали та їх види - Уроки 5-6 класи - Трудове навчання - Вчительська - Школа

синтетичний каучук

Конструкційні матеріали та їх види

Конструкційні матеріали та їх види (2 год.)

Мета уроку. Засвоєння знань про види та способи вибору конструкційних матеріалів; формування практичних вмінь визначати види конструкційних матеріалів за їх властивостями; сприяти розвитку пам’яті. Виховувати інтерес до роботи з різними матеріалами.

Об'єкт навчальної праці: проект виробу з деревини (контурна іграшка, кухонна дошка)

Обладнання: приклади різних конструкційних матеріалів; набори з різними видами деревини.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ІV. Повідомлення теми, мети, завдань уроку (2 хв)

Хід уроку

І.Організаційна частина.

II. Повторення раніше вивченого матеріалу (методом бесіди з'ясовуютьпитання):

1.Що називають кресленням?

2.Які ви знаєте види ліній на кресленні?

З.Як та де їх використовують?

4.Чи достатньо мати креслення для того, аби виготовити спроектований виріб?

5.Назвіть показники якості виробу (функціональні, ергономічні, естетичні, технологічні).

ІІІ. Мотивація навчально-трудової діяльності . Для того щоб створити виріб (іграшку, кухонну дошку, поличку тощо) необхідно мати не лише креслення цього виробу, але й відповідні знання про матеріали, з яких буде виготовлятися виріб.

Такий матеріал називають конструкційним. Для різних об’єктів добирають конструкційні матеріали з різними властивостями, які відповідають функціональним, технологічним або ергономічним вимогам майбутніх виробів. Отже нам сьогодні необхідно з’ясувати, який матеріал буде найбільш придатним для виготовлення нашого виробу.

ІV. Повідомлення теми, мети, завдань уроку:

V. Вивчення нового матеріалу за планом:

а) Поняття про конструкційні матеріали.

б) Види конструкційних матеріалів, їх властивості та характеристики.

а) Конструкційні матеріали – це матеріали, які застосовують у виробництві для виготовлення різного роду виробів. Розрізняють такі конструкційні матеріали: дерево, залізо, пластмаса, скло, каучук та ін.

б) Кожен із конструкційних матеріалів має свої властивості, деревина наприклад м’яка та легка вона є діелектриком, тобто не проводить електричний струм. Її широко використовують у будівництві, виготовленні меблів тощо. Залізо є твердим, пластичним та важким воно є провідником (проводить електричний струм), його широко використовують у машинобудуванні, електротехніці, будівництві.

Пластмаса – це є синтетичний матеріал, діелектрик, саме пластмасу дуже часто використовують для ізоляції електричних пристроїв та проводів, які знаходяться під струмом, порівняно з залізом пластмаса є легка. Скло – твердий, важкий та крихкий матеріал, проте його позитивною властивістю є прозорість, саме через це його використовують у будівництві, у машинобудуванні та інших видах виробництва. Скло також не провидить електричний струм, тому його часто використовують у електротехніці для ізоляції небезпечних поверхонь.

Часто із скла виготовляють різного роду прикраси.

VI. Практична робота.

6.1 Вступний інструктаж.

Завдання 1. Вивчення та аналіз конструкційних матеріалів за зразками.

Коды УКТ ВЭД (Коды ТНВЭД Украины) - Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них

синтетичний каучук

международные перевозки, доставка грузов из китая, таможенное оформление

Коды УКТ ВЭД (Коды ТНВЭД Украины)

РОЗДІЛ VII

ПОЛІМЕРНІ МАТЕРІАЛИ, ПЛАСТМАСИ ТА ВИРОБИ З НИХ; КАУЧУК, ГУМА ТА ВИРОБИ З НИХ

Примітки:

1. Товари, подані в наборах, що складаються з двох або більше різних компонентів, які повністю або частково входять до цього розділу і призначені для змішування з метою створення продукту, зазначеного в розділі VI або VII, слід класифікувати у товарній позиції, що відповідає цьому продукту, за умови, що ці компоненти:

(a) з огляду на спосіб їх пакування явно призначені для використання разом без попереднього перепакування;

(c) визначаються або їх власною природою, або за їх співвідношенням i доповнюють один одного.

2. За винятком виробів товарної позиції 3918 або 3919, пластмаси, каучук та вироби з них, покриті рельєфом або зображенням, спеціально на них нанесеними для їх основного призначення, класифікуються у групі 49.

Додаткова примітка України:

1. У цьому розділі терміни "що використовуються (використовується) для промислового складання моторних транспортних засобів" застосовуються лише до товарів, які використовуються у промисловому виробництві моторних транспортних засобів товарних позицій 8701. 8705, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Група 39

Пластмаси, полімерні матеріали та вироби з них

Примітки:

1. В УКТЗЕД термін "пластмаси" означає матеріали товарних позицій 3901 — 3914, що здатні при полімеризації або на будь-якій наступній стадії набувати заданої форми під впливом зовнішньої дії (як правило, температури і тиску, а за необхідності і з використанням розчинника або пластифікатора) та зберігати її після усунення зовнішньої дії, такої як пресування, лиття, екструзія, каландрування або іншої.

В УКТЗЕД термін "пластмаси" означає також вулканізоване волокно, однак не застосовується до матеріалів, які розглядають як текстильні в розділі XI.

2. До цієї групи не включаються:

(a) воски товарної позиції 2712 або 3404;

(b) окремі органічні сполуки визначеного хімічного складу (група 29);

(c) гепарин або його солі (товарна позиція 3001);

(d) розчини (крім колодію), які складаються з будь-яких продуктів товарних позицій 3901 — 3913 у летких органічних розчинниках, за умови, що частка розчинника становить більше 50 мас.% розчину (товарна позиція 3208); фольга для тиснення товарної позиції 3212;

(e) органічні поверхнево-активні речовини та препарати товарної позиції 3402;

(f) природні переплавлені смоли або складні ефіри цих смол (товарна позиція 3806);

(g) діагностичні або лабораторні реагенти на підкладці з пластмаси (товарна позиція 3822);

(h) синтетичний каучук групи 40 або вироби з нього;

(ij) шорно-сідлові вироби або упряж (товарна позиція 4201), або валізи, кейси, сумки та інші вироби товарної позиції 4202;

(k) плетені, кошикові вироби, матеріали для плетіння групи 46;

(l) настінні покриття товарної позиції 4814;

(m) товари розділу XI (текстильні матеріали та вироби з них);

(n) вироби розділу XII (наприклад, взуття, головні убори, парасольки від сонця і дощу, палиці, ціпки, пуги, батоги та їх частини);

(o) біжутерія (імітації ювелірних виробів) товарної позиції 7117;

(p) товари розділу XVI (машини та механічне або електричне обладнання);

(q) частини літальних апаратів або транспортних засобів розділу XVII;

(r) вироби групи 90 (наприклад, оптичні елементи, оправи для окулярів, креслярські інструменти);

(s) вироби групи 91 (наприклад, годинники, корпуси годинників усіх видів);

(t) вироби групи 92 (наприклад, музичні інструменти та їх частини);

(u) вироби групи 94 (наприклад, меблі, лампи та освітлювальні прилади, світлові вивіски, збірні будівельні конструкції);

(v) вироби групи 95 (наприклад, іграшки, ігри, спортивний інвентар);

(w) вироби групи 96 (наприклад, щітки, ґудзики, застібки-"блискавки", гребінці, мундштуки, чубуки до люльок, частини для термосів, авторучки, цангові олівці).

3. До товарних позицій 3901 — 3911 включаються лише товари, отримані в результаті хімічного синтезу:

(a) рідкі синтетичні поліолефіни, менше 60 об.% яких методом дистиляції при низькому тиску переганяється при температурі 300 °С, після приведення температури до тиску 1013 мбар (товарні

позиції 3901 і 3902);

(b) смоли з низьким ступенем полімеризації кумарон-інденового типу товарної позиції 3911;

(c) інші синтетичні полімери, що містять у середньому щонайменше 5 мономерних ланок;

(d) силікони (товарна позиція 3910);

(e) резоли (товарна позиція 3909) та інші преполімери (форполімери).

4. Термін "співполімери" (сополімери) означає усі полімери, в яких частка жодної мономерної ланки не становить 95 мас.% або більше загального вмісту полімеру.

Якщо у контексті не обумовлено інше, у цій групі співполімери (включаючи співполіконденсати, продукти адитивної співполімеризації, блокспівполімери і прищеплені співполімери) та суміші полімерів повинні включатися до тієї ж самої товарної позиції, що і полімери співмономерної (сомономерної) ланки, яка переважає

за масою порівняно з будь-якою іншою індивідуальною співмономерною ланкою. У даній примітці співмономерні ланки, що утворюють полімери однієї товарної позиції, розглядаються разом як один співмономер.

У разі коли не переважає жоден співмономерний ланцюг, співполімери або полімерні суміші, залежно від конкретного випадку, повинні зазначатися в останній за чергою в зростанні кодів тих рівнозначних товарних позицій, які розглядаються і до яких вони можуть бути включені.

5. Хімічно модифіковані полімери, в яких тільки бокові ланцюги головної полімерної ланки змінено хімічним впливом, зазначаються в

товарній позиції, що відповідає немодифікованому полімеру. Ця умова не стосується прищеплених співполімерів.

6. У товарних позиціях 3901 — 3914 термін "первинні форми" означає тільки такі форми:

(a) рідини і пасти, включаючи дисперсії (емульсії та суспензії) та розчини;

(b) блоки неправильної форми, шматки (грудки), порошки (включаючи формувальні порошки), гранули, пластівці та подібні об’ємні форми.

7. Товарна позиція 3915 не включає відходи, обрізки і скрап однорідного за складом термопластичного матеріалу, переробленого в первинні форми (товарні позиції 3901 — 3914).

8. У товарній позиції 3917 терміни "труби, трубки, шланги" означають порожнисту продукцію незалежно від того, йдеться про напівфабрикати чи про готову продукцію, яку використовують, як правило, для транспортування, проведення або розподілу газів і рідин (наприклад, ребристі шланги для поливу, перфоровані труби). Ці терміни стосуються також трубкових оболонок сосисок, ковбас та інших плоских труб і трубок, за винятком продукції, що має інший поперечний переріз, ніж круглий, овальний, прямокутний (довжина якого не більш як у 1,5 раза перевищує ширину), або форму правильного багатокутника, яку слід розглядати не як труби, трубки або шланги, а як фасонні профілі.

9. У товарній позиції 3918 термін "пластмасові покриття для стін або стелі" означає продукцію у рулонах із шириною не менш як 45 см, яку використовують як оздоблення для стін або стель і яка складається з пластмас, нерозривно з’єднаних з основою з будь-якого матеріалу, крім паперу; до того ж шар пластмаси (на лицьовій поверхні), як правило, оздоблений і має зернистий рельєф, рельєфний малюнок, забарвлену поверхню, друкований малюнок чи орнамент або декорований інакше.

10. У товарних позиціях 3920 і 3921 терміни "плити, листи, плівки, стрічки і смужки" означають тільки плити, листи, плівки, стрічки і смужки (крім включених до групи 54) і блоки правильної геометричної форми, включаючи ті, що мають рельєф або поверхню, оброблену інакше, нерозрізані або розрізані на прямокутники (включаючи квадрати), але без подальшої обробки (навіть у разі коли в результаті обробки набувають вигляду готових до використання виробів).

11. До товарної позиції 3925 включаються лише такі вироби,

за умови, що вони не включені до попередніх товарних позицій підгрупи II цієї групи:

(a) резервуари, баки (включаючи септик-баки), бочки та аналогічні ємності місткістю більш як 300 л;

(b) конструкційні елементи, наприклад, для підлог, стін, перегородок, стель тощо;

(c) ринви та фітинги до них;

(d) двері, вікна та рами, наличники та пороги для дверей;

(e) балкони, балюстради, перила та аналогічні огорожі;

(f) віконниці, штори (включаючи венеціанські жалюзі) та аналогічні вироби, їх частини та доповнення;

(g) великогабаритні конструкційні елементи полиць для складання і стаціонарного встановлення, наприклад, у магазинах, майстернях, складах;

(h) декоративні архітектурні деталі, наприклад, канелюри, куполи, голуб’ятні;

(ij) фітинги та кріпильні комплекти, призначені для стаціонарного встановлення у/або на дверях, вікнах, сходах, стінах або інших частинах будівель, наприклад, кнопки, ручки, гаки, скоби, гачки для рушників, плати для вимикачів та інші захисні плати.

Примітки до товарних підпозицій:

1. До будь-якої товарної позиції цієї групи полімери (включаючи співполімери) і хімічно модифіковані полімери слід включати відповідно до таких положень:

(a) якщо існує товарна підпозиція "інші" на тому самому рівні:

(1) наявність префікса "полі" у назві специфічного полімеру у формулюванні товарної підпозиції (наприклад, поліетилен або поліамід-6,6) означає, що основна мономерна ланка або мономерні ланки зазначеного полімеру, взяті разом, повинні становити 95 мас.% або більше загального вмісту полімеру;

(2) співполімери, наведені у товарних підпозиціях 3901 30, 3903 20, 3903 30 і 3904 30, слід класифікувати у цих товарних підпозиціях за умови, що співмономерні ланки зазначеного співполімеру становлять 95 мас.% або більше загального вмісту полімеру;

(3) хімічно модифіковані полімери включаються до товарної підпозиції "інші" за умови, якщо ці хімічно модифіковані полімери не включені до іншої більш специфічної товарної підпозиції;

(4) полімери, що не відповідають умовам, вищенаведеним у пунктах (1), (2) або (3), повинні включатися до тієї самої товарної підпозиції з числа тих, що залишилися, товарних підпозицій того самого рівня, яка включає полімери з мономерною ланкою, що домінує за масою серед будь-яких інших індивідуальних співмономерів. З цією метою мономерні ланки, з яких складаються полімери, зазначені в одній і тій самій підпозиції, повинні розглядатися разом. Порівнювати необхідно тільки ті співмономерні ланки, з яких складається полімер і які входять до підпозицій одного рівня;

(b) у разі відсутності підпозиції "інші" на тому самому рівні:

(1) полімери повинні включатися до підпозиції, яка включає полімери з мономерною ланкою, що домінує за масою серед будь-яких інших індивідуальних співмономерних ланок. З цією метою основні мономерні ланки, з яких складаються полімери, зазначені в одній і тій самій підпозиції, повинні розглядатися разом. Порівнюватися повинні тільки такі співмономерні ланки, з яких складаються полімери, що входять до підпозицій одного рівня;

(2) хімічно модифіковані полімери повинні включатися до товарної підпозиції, яка відповідає немодифікованому полімеру.

Полімерні суміші потрібно включати до тієї самої товарної підпозиції, що і полімери, отримані з тих самих мономерних ланок у тих самих пропорціях.

2. У товарній підпозиції 3920 43 термін "пластифікатори" означає вторинні пластифікатори.

Додаткова примітка:

1. У разі коли тканини або полотна трикотажні, повсть чи фетр, або неткані матеріали, які присутні просто в цілях армування, рукавички, рукавиці або мітенки, просочені або вкриті пористою пластмасою, розглядаються у групі 39, навіть якщо вони:

- виготовлені з тканин або полотен трикотажних (крім тих, що відносяться до товарної позиції 5903), повсті або фетру, або нетканих матеріалів, просочених або вкритих пористою пластмасою, або

- виготовлені з непросочених або невкритих тканин або полотен трикотажних, повсті або фетру, або нетканих матеріалів, які потім було піддано просоченню або вкриванню пористою пластмасою.

(Примітка 3(с) до групи 56 та примітка 2 (а) (5) до групи 59).

Додаткова примітка України:

До товарної підкатегорії 3926 90 99 20 включають пломби з пластмас, кожна з яких має номерне маркування та на яку може бути нанесене зображення чи текст. Такі пломби встановлюються, як правило, без застосування спеціальних пристроїв. До цієї товарної підкатегорії включають також пристрої контролю доступу, які мають спеціальну пломбувальну камеру для номерної одноразової пломби або номерне маркування та на які може бути нанесене зображення чи текст.

Пломби та пристрої контролю доступу використовують для пломбування транспортних засобів, приміщень, мішків, дверних замків, лічильників, приладів, сейфів, дверей, ключів, шухляд тощо.

Каучук — Вікіпедія

синтетичний каучук

Каучук

Збір натурального (природного) латексу (підсочка )

Каучук  — еластичний матеріал, який отримують при коагуляції латексу каучуконосних рослин, головним чином бразильської гевеї. що росте в тропічних країнах. Основний компонент — поліізопрен  — вуглеводневе полімерне хімічне з'єднання, що має загальну формулу (C₅ H₈ )_n .

Зараз дерево культивується в південно-східній Азії. Малайзії. Індонезії. Шрі-Ланці.

Камбоджі. Таїланді. Сараваці і Брунеї. На території України кліматичні зони, придатні для виростання каучуконосних рослин, відсутні.

Натуральний каучук та латекс натурального каучуку Україною купується за кордоном. [1] Як саме в дереві синтезується вуглеводень (поліізопрен) каучуку, невідомо. [2] З вулканізованих каучуків одержують міцну й еластичну гуму. Застосовується у виробництві шин. амортизаторів. виробів санітарії і гігієни та ін.

Зміст

Видобуток природного каучуку і виробництво [ ред. • ред. код ]

Дерево можна використовувати через 7 років. На ньому роблять зарубки і сік збирають в спеціальні посудини. Щоб видобути каучук із каучуконосних дерев, робітник робить на корі дерева вузький спіралеподібний надріз. Білий сік (латекс) повільно стікає в склянку, закріплену під надрізом. За кілька годин після надрізання збирається приблизно 150 грам соку (надрізи можна робити через кожні 2 дні).

Сік густіє й застигає, перетворюючись на грудочки, а потім висихає. Це і є сирий натуральний каучук, який буває двох видів:

1. дикий каучук, добутий з дерев, кущів і лози, які ростуть в натуральних природних умовах;



2. плантаційний каучук.

Протягом XIX століття вся маса сирого каучуку промислового значення являла собою дикий каучук бразильської гевеї, що добувався в лісах Латинської Америки. з дерев і лози в екваторіальній Африці, на Малаккськім півострові. і Зондських островах. [3]

Він твердіє на холоді й розм'якшується на сонці. При нагріванні вище 180 °C у відсутності повітря — розкладається і виділяє ізопрен. [3] Натуральний каучук бразильської гевеї має структуру, яка складається на 97,8% із 1,4-цис-поліізопрену. [3]

Загальне виробництво натурального каучуку становить близько 9 млн т і досягає 40% у загальному виробництві й споживанні разом синтетичного і природного каучуків. [4]

Полімеризацію ізопрену можна схематично зобразити таким рівнянням:

Молекули природного каучуку теж мають лінійну структуру і також звивисті. Молекулярна маса природного каучуку досягає 170 000 в. о. а число елементарних ланок в молекулі — до 2500.

Продукт вулканізації композицій на основі каучуку називається гумою .

Вулканізація каучуку [ ред. • ред. код ]

Сирий каучук має низьку міцність і дуже липкий, особливо при нагріванні, а на морозі стає твердим і ламким. Тому для виготовлення різних виробів у сирому вигляді каучук непридатний. Свої цінні властивості каучук набуває при вулканізації, тобто при нагріванні з сіркою. Вулканізований каучук називають гумою .

При процесі вулканізації з каучуку, сірки і наповнювача (переважно сажі ) виготовляють суміш, якою наповнюють відповідні форми і під тиском нагрівають. При 130–160°С каучук взаємодіє з сіркою і його молекули зв'язуються між собою атомами сірки. Частково вони зв'язуються між собою і безпосередньо.

Зв'язок між ними здійснюється за рахунок вільних валентностей, які виникають при розриві подвійних зв'язків.

Вміст сірки у вулканізованому каучуку становить 1—3%. Вулканізований каучук значно більш еластичний і міцний, ніж сирий. Сирий каучук розчиняється в органічних розчинниках. зокрема в бензині (каучуковий клей), а вулканізований не розчиняється, а лише набухає.

Каучконосні рослини [ ред. • ред. код ]

Примітки [ ред. • ред. код ]

^ Международная конференция по каучуку и резине: Возниковский А. П. Дмитриева И. П. Клюбин В. П. и др.; М. — 1994. ^ Натуральный каучук: пер. с англ. под ред. А.Робертса. М.:Мир, 1990.Т.1.-82 с. ^ а б в Л. Д. Масленникова, С. В. Иванов, Н. В. Столярова, Ф. Г. Фабуляк Микроскопическая структура и определение статистических клубков макромолекул полиизопрена в натуральном латексе C. 124–127 / Вопросы химии и химической технологии Научно-технический журнал. — 2004, № 1.



ISSN:0321-4095 ^ В. П. Кухар Біоресурси — потенційна сировина для промислового органічного синтезу / Катализ и нефтехимия Сборник научных трудов.  — 2007, № 15.

Засоби захисту рослин прайс-лист - Захист рослин 2000

синтетичний каучук

Засоби захисту рослин

У Франції Michelin і агропромислова компанія Tereos розпочали спільний проект, спрямований на отримання каучуку для шинної промисловості з цукрового буряка. Не так давно компанії Michelin, Axens і IFPEN почали спільну роботу над тим, щоб отримати з біомаси новий, більш екологічно чистий синтетичний каучук, передає anyfoodanyfeed.com.

Всього за цей період було куплено 2,2 млн т добрив у діючій речовині. Для порівняння. минулого року - 1,6 млн т. пише Капітал. Внесено з цього обсягу вже 1,7 млн ??т проти 1,35 млн у минулому році. Основна причина такого інтересу до внесення поживних речовин - високі ціни на зерно в першому півріччі поточного року. вважає начальник відділу землеробства Мінагропроду Анатолій Рудюк .

Компанія John Deere представила новий мобільний додаток GoHarvest, яке тепер є доступним для безкоштовного завантаження для смартфонів і планшетів з операційними системами Android. Про це Національному агропорталу Latifundist.com повідомили в прес -службі John Deere Україна. Додаток GoHarvest було випущено слідом за мобільним додатком JDLink. що вийшов у минулому році.

Засоби захисту рослин - Захист рослин 2000

синтетичний каучук

"Захист Рослин 2000" відтепер у Донецьку!

Завітайте до нового магазину та НЕЗМІННО(!) отримайте:

- засоби захисту рослин (хімічні та біологічні) від шкідників і хвороб;

- насіння овочевих, квіткових культур та посадковий матеріал від українських та зарубіжних виробників;

Гума — Вікіпедія

синтетичний каучук

Гума

Ґу?ма — продукт вулканізації композицій на основі каучуку ; матеріал, необхідний для виробництва різноманітних виробів — від автомобільних шин до хірургічних рукавичок. Головна перевага гуми — її еластичність. Вона може розтягуватися й гнутися, а потім приймати початкову форму. Гума може бути як і м’яка, так і тверда. Натуральну гуму виробляють з особливої рідини — латексу. який одержують із соку каучукового дерева.

Батьківщина каучукового дерева - Центральна та Південна Америка. Сьогодні його вирощують на плантаціях у теплих країнах по усьому світу, зокрема й у Південно-Східній Азії. Після Другої світової війни з нафти хімічним шляхом одержали синтетичну гуму, яка набула широкого застосування.

Зараз частка синтетичної гуми становить дві третини світового виробництва гуми.

Процес виробництва [ ред. • ред. код ]

Гумка

Для виготовлення гуми каучук слід переробити, додавши до нього сірку. Цей процес називають вулканізацією. Одержаний матеріал є міцнішим та еластичнішим за каучук-сирець.

Для більшої міцності до гуми додають тканини або металеві дроти (у виробництві автомобільних шин).

Призначення [ ред. • ред. код ]

Понад половину виробленої гуми витрачають на автомобільні шини. Крім шин, із гуми виробляють взуття, одяг, рукавички, труби. ластики. тенісні м'ячі. прокладки клапанів для герметизації трубопроводів і двигунів. Гума знайшла дуже широке застосування у промисловості. Сучасна гумовотехнічна промисловість виготовляє з гуми приблизно 40 тисяч найменувань виробів.

Найбільш поширена галузь гумового виробництва – шинне виробництво. 2/3 каучуку йде на виготовлення шин. Від якості шин помітно залежить розвиток таких важливих галузей як автотракторна промисловість, автотранспорт, авіація, сільське господарство, будівництво та ін.

Шинні заводи являють собою величезні промислові підприємства з високим ступенем механізації і автоматизації виробництва. Україна має два шинних заводи – Дніпропетровський і Білоцерківський.

Компоненти гуми [ ред. • ред. код ]

Найважливішим компонентом гуми є натуральний або синтетичний каучук. від якого залежать основні властивості гумового матеріалу. Для поліпшення властивостей гуми до її складу крім каучуку додають вулканізатори. зміцнювачі, пластифікатори. барвники. стабілізатори та інші компоненти.

Вулканізатори (сірка. селен. іноді пероксиди) додаються в кількості 1-5 %. Внаслідок певних хімічних реакцій вулканізатора з каучуком утворюється високоеластична гума. Якщо масову частку сірки в сирій гумі довести до 30 і більше %, то утворюється твердий нееластичний матеріал ебоніт. який використовують як ізолятор в електротехніці.

Вулканізацію можна активізувати оксидами магнію. свинцю. цинку та ін.

Зміцнювані  — дрібнодисперсні порошки сажі. оксиду кремнію або оксиду цинку — додають для підвищення міцності, твердості і стійкості гумових виробів. Для відповідальних гумових виробів (шини, шланги високого тиску, привідні паси та ін.) використовують волоконні зміцнювані із синтетичних волокон або металевого дроту, покритого латунню, щоб підвищити зчеплення дроту з полімером.

Пластифікатори (тіарафін. каніфоль. стеаринова кислота. рослинні олії) сприяють рівномірному розподілу компонентів у суміші, полегшують формування виробів та підвищують їх морозостійкість .

Барвники (мінеральні й органічні) надають гумовим виробам бажаного кольору.

Сукупність технічних властивостей гумових матеріалів дає змогу застосовувати їх для амортизації та демпфірування, хімічного захисту деталей машин, трубопроводів, шлангів, ущільнення і герметизації в умовах повітряних і рідких середовищ, для покришок і камер коліс літаків та автотранспорту тощо. Номенклатура гумових виробів налічує понад 40000 найменувань.

За призначенням у машинобудуванні гумові деталі поділяють на такі групи: ущільнювачі, вібро- та звукоізолятори, протиударні, силові (шестерні, корпуси насосів, муфти, шарніри), антифрикційні, фрикційні деталі та інструменти. Гума також використовується з метою захисну виробів та як декоративна речовина.

Дивись також [ ред. • ред. код ]

Бібліотека онлайн Історія Всесвітня історія ХХ століття Конспект 15. Встановлення нацистської

синтетичний каучук

Бібліотека онлайн

Конспект лекцій «Всесвітня історія ХХ століття » Предмет «Історія »

15. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині.

А.Гітлер

Зародження фашистського руху. Фашистський рух у Німеччині виник одразу після Першої світової війни.

Причинами його виникнення були реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальсько-го миру, соціальна незахищеність більшої частини населення в результаті зростаючої післявоєнної розрухи, реакція на більшовицьку політику експорту світової революції.

Націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП), І що стала центром тяжіння усіх фашистів, була утворена в 1919 р. Порівняно швидко лідером цієї партії став Адольф Гітлер. У 1923 р. нацисти намагались організувати заколот у Баварії, але зазнали поразки. В 20-ті роки вони ледь існували. Швидкий ріст їх впливу почався в роки економічної кризи 1929-1933 pp.

Основні програмні положення фашистського руху в Німеччині були викладені в книзі А.Гітлера "Майн кампф" ("Моя боротьба").

Економічна криза і криза Веймарської республіки. Прихід фашистів до влади. Криза економічна стала і кризою Веймарської республіки.

Велике безробіття, масове розорення селян і ремісників вимагали від влади екстремальних заходів для полегшення становища народу. Однак уряди, що змінювались, виявились у полоні застарілих схем, вони проводили політику економії, урізаючи й без того незначні соціальні витрати. Були підвищені податки на предмети першої необхідності, зменшені розміри пенсій, позбавлено допомоги безробітних, молодших 21 року.

Така політика не могла не викликати розчарування й давала привід для критики не тільки тих, хто стояв при владі, а й демократії взагалі. На падінні авторитету Веймарської республіки позначилась й широко розповсюджена думка, що її створенню сприяла ганебна Версальська угода. Так чи інакше в роки кризи почали набирати силу партії, що виступали проти демократії, і серед них, в першу чергу, нацисти, які обіцяли встановити тверду владу і вивести країну з кризи.

Вплив партій, що виступали у підтримку Веймарської республіки, швидко падав і в 1932 р. вони вже репрезентували меншість громадян. Нацисти стали найбільшою політичною партією Німеччини.

Масовою базою фашистського руху стали націоналістично налаштовані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Підтримку нацистам надали впливові кола великого капіталу Німеччини.

Робітничий клас менш піддавався впливу нацистів, але його значна частина також виступала проти Веймарської республіки, підтримувала комуністів - прибічників соціалістичної революції. Запеклі суперечки й гостра боротьба між ними та соціал-демократами зробили неможіивими єдині антифашистські дії лівих сил, як це було у Франції в 1934-1936 pp. Нацистам вдалося залучити на свій бік зневірену в демократії молодь: 1/3 членів НСДАП складали люди віком до ЗО років.

Позначилась на поведінці виборців й тактика боротьби, яку використовували нацисти. Штурмовики й есесівці нападали на мітинги політичних суперників, били активістів інших політичних партій, залякували населення, їхні дії демонстрували слабкість законної влади, яка не здатна була підтримувати елементарний порядок у містах й забезпечувати безпеку громадян.

Фатальну для Веймарської республіки роль відіграли представники традиційної військово-бюрократичної еліти Німеччини, політичний вплив яких не був усунутий революцією 1918 р. Саме вони в момент, коли криза наближалась до кінця і намітились ознаки падіння впливу нацистів, використали свій вплив на президента Гінденбурга, щоб він вручив мандат на формування уряду Адольфу Гітлеру. 20 січня 1933 р. той став рейхсканцлером -головою уряду.

Становлення фашистської диктатури. Отримавши доступ до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Використавши як привід підпал рейхстагу, який самі ж і організували, вони почали відкритий терор проти своїх політичних противників - комуністів і соціал-демократів.

Передусім Гітлер домігся підписання Гінденбур-гом спеціального указу "Про охорону народу і держави", що ліквідував основні права громадян та надав необмежені повноваження каральним органам. В такому становищі нацисти провели нові вибори в рейхстаг, сподіваючись отримати переважну більшість в ньому. Проте підсумки виборів у березні 1933 р. були для них небажаними: комуністи і соціал-демократи, що знаходились у підпіллі, отримали 30,6% голосів виборців, нацисти - 43,9%.

Не зібравши абсолютної більшості голосів, нацисти з цього моменту остаточно відмовились від спроб прикрити свій режим хоча б видимістю демократії та збереження конституції.

Принцип поділу влади, що лежав в основі Веймарської республіки, був відкинутий. Законодавчі функції були передані уряду. Гітлеру ж передали повноваження президента Гінденбурга, який помер у 1934 р. Таким чином, вся повнота влади в Німеччині опинилась в руках Гітлера.

Була проведена адміністративна реформа, в результаті якої ліквідували земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників.

В 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії, крім НСДАП, що злилась з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня. Така різка зміна державного ладу та суспільного життя супроводжувалась насиллям і породжувала посилення каральних органів держави.

Штурмові (СА) та охоронні (СС) загони стали частиною цього апарату насилля. В країні була утворена таємна поліція (гестапо), а з 1933 р. по всій країні з'явились концентраційні табори для утримання в них неугодних режимові людей. Було ліквідовано основні політичні права громадян - свободу слова, зібрань, недоторканість житла, таємницю листування.

Економічна політика нацистів. Важливі зміни відбулися і в економіці Німеччини. Уряд Гітлера пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя спочатку з метою виходу із кризи.

На кошти держави було розгорнуто будівництво загальнонаціональної мережі швидкісних автострад, що дозволило відразу скоротити чисельність безробітних та пожвавити будівельну індустрію. Пізніше основна увага була приділена прискореному розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшились з 620 млн. рейхсмарок до 15,5 млрд. в 1933-1938 pp. З метою стимулювання економічного зростання вводились податкові пільги.

При одночасному зростанні витрат та зниженні податків виник дефіцит бюджету, який покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити знецінення їх та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарплатою і почав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це збільшило масштаби державного регулювання економіки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всі підприємці були об'єднані в галузеві картелі та підпорядковані Імперському міністру господарства. Коли в 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості, уповноваженим по реалізації цього плану було призначено Г.Герінга. Створене ним відомство взяло під контроль всю економіку країни. Держава стала безпосереднім володарем багатьох підприємств, що були конфісковані в більшості випадків у євреїв в ході "аріїзації" промисловості.

Так, на заводах державного концерну "Герман Герінг" було зайнято 600 тис. чоловік і виплавлялось 7,29 млн. т сталі.

Фашистська держава встановила контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. У роки Веймарської республіки останні будувались на визнанні протиріччя інтересів робітників та роботодавців, яке повинно вирішуватись шляхом тарифних погоджень між організаціями, що представляють інтереси кожної із сторін. Для нацистів такий підхід був неприпустимим у принципі.

Трудові відносини вони намагались побудувати на основі своїх ідей про перевагу національних інтересів і вважали можливою гармонію між працею і капіталом під наглядом держави. В нацистській Німеччині були ліквідовані профспілки, а замість них утворено Німецький робітничий фронт, що включав робітників і роботодавців. Керівники підприємств ставали "вождями трудового колективу", а контроль над трудовими відносинами перейшов до спеціальних "опікунів праці", які призначаються урядом.

Контроль над заробітною платою був доповнений введенням загальної трудової повинності.

Під жорстокий державний контроль була взята в фашистській Німеччині і зовнішня торгівля. Метою її регулювання було прагнення зменшити залежність Німеччини від імпорту. Відповідно вживалися заходи по розвитку тих галузей промисловості, які замінювали імпорт: синтетичний бензин, каучук.

Все це диктувалось також загальною військовою підготовкою нацистів і було розраховано на нейтралізацію можливої, на випадок війни, блокади Німеччини.

До початку Другої світової війни економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності була суттєво обмежена свобода підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією.

Практично перестала функціонувати ринкова економіка. Весь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. У 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно перевищувала його. Скоротилося безробіття: в 1933 р. воно складало 6 млн. чоловік, в 1938 р. - 429,5 тис.

Але в самому виході з кризи не було нічого феноменального, з 1933 року всі країни Заходу вступили в смугу економічного пожвавлення. Потрібно мати на увазі, що більш високі темпи відновлення в Німеччині були значною мірою зумовлені мілітаризацією її економіки. Ціною цих успіхів стала повна ліквідація прав і свобод громадян, створена в країні атмосфера примусового однодумства, шовіністичного розгулу і загальної підозріливості.

Масове насильство. Репресії. Життя у фашистській Німеччині було далеким від тих омріяних картин, які були створені пропагандою. Насилля стало масовим. Тільки до початку 1935 р. було вбито більше 4200 противників нацизму, арештовано 515 тис. чол.

До початку 1939 р. в ув'язненні знаходилось понад 300 тис. осіб. Сотні тисяч німців емігрували, в їх числі цвіт творчої інтелігенції- фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас і Генріх Манни, Ліон Фейхтвангер, Бертольд Брехт, композитори Ган Уй-снер, Отто Клемперер, Пауль Хіндеміт.

Антисемітизм став офіційною політикою фашистської держави. Вже з весни 1933 р. почався організований владою бойкот всіх установ, що належачи євреям. В 1935 р. була прийнята серія законів, що позбавила євреїв німецького громадянства і заборонила їм займати посади в державному апараті.

Змішані шлюби були заборонені. З 1939 р. євреїв почали виселяти в спеціально відведені будинки і квартали (гетто). їм було заборонено з'являтися в громадських місцях, займатися багатьма видами діяльності, вони були зобов'язані постійно носити на одязі нашиту жовту шестикутну зірку. В ніч з 9-го на 10-е листопада 1939 р. влада організувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч чоловік. Так було підготовлено грунт для винищення євреїв у Німеччині, що масово почався в роки війни.

6 млн. євреїв стали жертвою расового безумства нацистів.

Фашизм прагнув установити контроль і над свідомістю людей. | Засоби масової інформації - друк, радіо - залежали від міністра пропаганди Й.Геббельса. Його відомство було поставлено на службу нацизму: художники, поети, композитори повинні були прославляти Гітлера, оспівувати переваги арійської раси і нових порядків. Велич Німеччини повинні були уособлювати циклопічні споруди.

Контроль над масовою свідомістю здійснювався і через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт об'єднував 23 млн. чоловік, до молодіжної організації "Гітлер-югенд" належало більше 8 млн. Членство в них було обов'язковим.

Крім того, існували різні націонал-соціалістські союзи, що об'єднували людей за професіями, нахилами, захопленнями тощо. Всі вони повинні були відвідувати мітинги і збори, брати участь у масових заходах. Відхилення від всього цього було доказом незгоди і дозволяло цілеспрямовано боротися з його проявами.

Без имени 1

синтетичний каучук

Класифікатор відходів

Чинний від 01.10.96 р.

до 01.10.97 р.

Із змінами і доповненнями, внесеними

наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації

від 30 березня 2000 року N 252,

наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики

від 22 січня 2008 року N 18

Додатково див. вказівки

Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації

від 26 лютого 1996 року N 89

Класифікатор відходів (далі - КВ) входить до державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Класифікатор відходів забезпечує інформаційне підтримування у вирішенні широкого кола питань державного управління відходами та ресурсовикористанням на базі системи обліку та звітності, гармонізованої з міжнародними системами, зокрема, у галузі екології, захисту життя та здоров'я населення, безпеки праці, ресурсозбереження, структурної перебудови економіки, сертифікації продукції (послуг) та систем якості.

Використання КВ створює нормативну базу для проведення порівнювального аналізу структури та обсягу утворення відходів у межах Європейської статистики усіх видів економічної діяльності, у тому числі Європейської виробничої статистики, статистики агрокомплексу, статистики послуг, а також порівнювального аналізу послуг, пов'язаних з відходами, на міжгалузевому, державному, міждержавному рівнях.

Об'єктами класифікації у КВ є відходи, під якими розуміють будь-які речовини та предмети, утворювані у процесі виробництва та життєдіяльності людини, внаслідок техногенних чи природних катастроф, що не мають свого подальшого призначення за місцем утворення і підлягають видаленню чи переробці з метою забезпечення захисту навколишнього середовища і здоров'я людей або з метою повторного їх залучення у господарську діяльність як матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів, а також послуги, пов'язані з відходами.

До відходів належать:

- залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тощо, утворені в процесі виробництва продукції або виконання робіт і втратили цілком або частково вихідні споживчі властивості (відходи виробництва);

- розкривні і супутні гірничі породи, що видобуваються у процесі розроблення родовищ корисних копалин;

- залишкові продукти збагачення та інших видів первинної обробки сировини (шлам, пил, відсіви тощо);

- новоутворені речовини та їх суміші, утворені в термічних, хімічних та інших процесах і які не є метою даного виробництва (шлак, зола, кубові залишки, інші тверді та пастоподібні утворення, а також рідини та аерозолі);

- залишкові продукти сільськогосподарського виробництва (у т. ч. тваринництва), лісівництва і лісозаготівель;

- бракована, некондиційна продукція усіх видів економічної діяльності або продукція, що забруднена небезпечними речовинами і не придатна до використання;

- неідентифікована продукція, застосування (експлуатація) або вживання якої може спричинити непередбачені наслідки, у т. ч. мінеральні добрива, отрутохімікати, інші речовини;

- зіпсовані (пошкоджені) і неремонтоздатні чи відпрацьовані, фізично або морально зношені вироби та матеріали, які втратили свої споживчі властивості (відходи споживання);

- залишки продуктів харчування, побутових речей, пакувальних матеріалів тощо (побутові відходи);

- осади очисних промислових споруд, споруд комунальних та інших служб;

- залишки від медичного та ветеринарного обслуговування, медико-біологічної та хіміко-фармацевтичної промисловості, аптечної справи;

- залишкові продукти усіх інших видів діяльності підприємств, установ, організацій і населення;

- матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені чинними нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається (радіоактивні відходи).

У класифікаторі відходів використовують такі терміни та визначення.

Продукція - результат діяльності або виробничих процесів, що має корисні властивості та призначений для використання споживачем.

Виріб - одиниця промислової продукції, кількість якої обчислюють у штуках (екземплярах).

Послуга - наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем, внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача.

Примітка. Послуга може бути пов'язана з виробництвом та постачанням матеріальної продукції.

Бракована продукція - продукція, передавання якої споживачеві не допускається через наявність дефектів.

Некондиційна продукція - продукція, яка:

а) не відповідає нормативним вимогам або не придатна для застосування за призначенням внаслідок забруднення;

б) не може бути регенерована, відновлена чи використана іншим способом за місцем її виробництва (утворення);

в) підлягає обробленню (переробленню) у спеціалізованих підприємствах або продажу як вторинний матеріальний ресурс (сировина).

Неідентифікована продукція - продукція, яка не має відповідного до нормативних вимог маркування або для якої відсутні технічні специфікації (стандарти, технічні умови) і застосування (споживання, експлуатація) якої може спричинити непередбачені наслідки.

Зіпсована продукція - продукція:

а) яка втратила свої функціональні та інші властивості, встановлені нормативними вимогами, до закінчення терміну служби (придатності);

б) подальше застосування якої за її прямим призначенням може спричинити непередбачені наслідки.

Відпрацьована продукція - продукція:

а) яка у процесі експлуатації (споживання) втратила свої функціональні та інші властивості, встановлені нормативними вимогами, після закінчення терміну служби (придатності);

б) яка у процесі експлуатації (споживання) стала неремонтоздатною стосовно відновлення основних функціональних властивостей відповідно до нормативних вимог;

в) подальше застосування якої за її прямим призначенням може спричинити непередбачені наслідки.

Матеріал - первинний предмет праці, який використовують для виготовлення виробу.

Примітка. Залежно від того, чи входить маса матеріалу до маси виробу під час виконання технологічного процесу, чи матеріал витрачається під час виконання технологічного процесу додатково до вихідного матеріалу розрізняють основні (сировинні) і допоміжні матеріали.

Напівфабрикат - предмет праці, який підлягає подальшому оброблюванню на підприемстві-споживачі.

Комплектувальний виріб - виріб підприємства, який застосовують як складову частину того, що випускають інші підприємства.

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

(класифікатор доповнено абзацом згідно з наказом Державного

комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації

від 30.03.2000 р. N 252)

Небезпечні відходи - відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють чи можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

(абзац в редакції наказу Державного комітету України по

стандартизації, метрології та сертифікації від 30.03.2000 р. N 252)

Процес - сукупність послідовних дій для досягнення будь-якого результату.

Фаза - визначений момент у ході розвитку будь-якого процесу.

Структурно класифікатор відходів складається з двох частин: класифікації відходів (частина 1), у т. ч. специфічних відходів, утворюваних у сировинних, видобувних та обробних галузях економіки (розділ А), а також специфічних відходів, утворюваних у сфері надання послуг (розділ Б); класифікації послуг, пов'язаних з відходами (частина 2, розділ В).

Структура коду відходів наведена на рисунку 1.

У КВ прийнято 11-знакову структуру коду відходів, яка складається з чотирьох частин. Код прийнято цифровий з кількістю знаків у абетці десять.

Рисунок 1 - Структура коду відходів

У разі відсутності деталізації класифікаційного угруповання за фазами або елементами процесу, від яких утворився відхід у відповідному розряді коду ставиться цифровий індекс "0".

Спеціалізовані послуги щодо поводження з відходами мають код вигляду: ХХХ9.

Структура коду послуг, пов'язаних з відходами, наведена на рисунку 2.

У КВ прийнято 8-знакову структуру коду послуг, яка складається з чотирьох частин. Код прийнято цифровий з кількістю знаків у абетці коду десять.

Рисунок 2 - Структура коду послуг, пов'язаних з відходами

У тексті КВ використовується скорочення "н. в. і. у.", що означає "не введені в інші угруповання".

Рекомендації щодо застосування класифікатора відходів викладено у "Довідково-методичних настановах щодо застосування класифікатора відходів".

ЧАСТИНА 1 КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДХОДІВ

РОЗДІЛ А ВІДХОДИ СИРОВИННИХ, ВИДОБУВНИХ ТА ОБРОБНИХ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ

А.1 ВІДХОДИ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА МИСЛИВСТВА (група 01)

До групи 01 включено відходи, утворювані під час виробництва продукції сільського господарства та мисливства. Цю діяльність класифіковано у групах 01.1, 01.2, 01.3, 01.4, 01.5 КВЕД.

До групи 01 належать такі класифікаційні угруповання:

- відходи виробництва зернових культур, продукції овочівництва та садівництва (011);

- відходи вирощування тварин та виробництва продукції тваринництва (012);

- відходи виробництва продукції змішаного господарювання (013);

- відходи від надання послуг у рослинництві та тваринництві (014);

- відходи мисливства, ловіння пасткою, розведення дичини (015);

- послуги спеціалізовані щодо поводження з відходами виробництва продукції сільського господарства та мисливства, які надаються за місцем утворення відходів (0159).

Відходи, подібні або суміжні за походженням, що входять до групи 01, класифіковано таким чином:

- 0122.2, 0123.2, 0150.2 - у 0121.2;

- 0122.1, 0123.1 - у 0121.1;

- 0125.2.6 - у 0121.2.6;

- відходи вхідних компонентів, відходи виробничо-технологічні, відходи кінцевої продукції угруповань 0130, 0141, 0142 подано (класифіковано) у відповідних структурних елементах угруповань 0111, 0112, 0113, 0121, 0122, 0123, 0124, 0125.

Відходи промивання та очищення під час виробництва продукції угруповань 0112, 0113 класифіковано у 0111.2.6,

Відходи добрив та матеріалів хімічних інших, які не можуть бути використані за призначенням під час виробництва продукції угруповань 0112, 0113, класифіковано у 0111.1.2.